Історія церкви села Підріжжя,
Ковельський р-н

Духовне пробудження в селі Підріжжя розпочалося на початку 20-х років ХІХ століття. Про цей період мало що відомо, лише те, що першими євангельськими християнами були баптисти, які увірували через книгоношу, що роздавав християнські книги та брошури. Старші люди називають імена перших віруючих: Іван Климчук, Адам Главацький, Гриць Дерев’янчук.

П’ятидесятницьке пробудження в Підріжжі розпочалося в 1925 році. Це вчення приніс у село відомий на Волині місіонер Іван Зуб-Золотарьов із села Човниці, у якому він був пресвітером церкви ХВЄ. Перше зібрання відбулося в тій хаті, у якій збиралися баптисти. Але оскільки Зуб-Золотарьов проповідував про хрещення Духом Святим з ознакою інших мов, йому заборонили такі проповіді. Наступні зібрання він вже проводив по хатах тих жителів села, які хотіли слухати вістку про спасіння. На служіннях грав духовий оркестр, звучали євангельські пісні. Першим дозволив провести зібрання в себе вдома Борис Корець. І відтоді в Підріжжі розпочалося велике пробудження. Першими навернулися до Бога Улян Антончик, Іван Кушніренко, Меланія Дерев’янчук, рідні брати Василь та Лукаш Столярчуки. У 1925 році відбулося перше водне хрещення. Його звершував Іван Зуб-Золотарьов.

Першим пресвітером церкви с. Підріжжя став Лукаш Столярчук. Його помічником — Степан Антонюк із села Пісочного. Бог по-особливому наповнив брата Лукаша Своєю благодаттю і через Його служіння хрестив Духом Святим. Церква росла. В центрі села віруючі побудували дім молитви. Зібрання в ньому були велелюдні — люди приїжджали звідусюди, навіть з Білорусі. «Йшли в Підріжжя, як в Єрусалим», — згадують очевидці. Бог являв Свою силу – і по молитвах зцілялися хворі, спасалися грішники. У 1932 році церква налічувала вже 235 членів.

Улітку 1934 року на базі церкви проходили біблійні курси, на яких викладали брати Густав Шмідт із Данцига (нинішній Гданськ, Польща) і Пар з Англії. Слухачами були 140 братів і сестер — євангельських працівників. Це були благословенні дні спілкування для курсантів та членів Підрізької церкви.

У січні 1934 році на духовно-настановчому з’їзді, який відбувся в Ківерцях, Лука Столярчук був обраний членом виконавчої ради Волинського об’єднання церков ХВЄ. Брат Лукаш був благословенним працівником не лише у своїй церкві, він багато потрудився у церквах Волині та Рівненщини як старший служитель братства.

Баптистська церква, хоча була менш чисельною, також мала свій дім молитви на окраїні села. Її пресвітером був Іван Климчук, який закінчив біблійну школу у Варшаві. Про будівництво цього дому молитви слід згадати окремо, бо саме в ньому п’ятидесятники села Підріжжя проводили богослужіння аж до 1998 року, коли побудували новий просторий дім молитви в центрі села.

«За Польщі» люди жили бідно, і коштів, щоб побудувати дім молитви, було обмаль. Тоді брат Іван Климчук запропонував: «Знаєте що, брати, давайте не будемо їсти сала, а продамо відгодованих свиней і за ці гроші побудуємо дім молитви!» Так і зробили. Потім брат Іван розповідав: «І дім молитви збудували, і сало було в домах. Бог благословив». Це велика наука для всіх віруючих, які хочуть робити Божу справу — Бог благословляє жертовних. Опікувався баптистською церквою села Підріжжя брат Федір Каплун із Човниці. Як бачимо, село Човниця було колискою як п’ятидесятницького, так і баптистського руху на Волині.

Восени 1939 року, коли на Західній Україні встановилася Радянська влада, духовна праця в церквах була трохи паралізована. Керівникам церков була запропонована робота в магазині, у школі, в конторі. Спокусившись на це, вони трохи занедбали працю в церквах. Брат Лукаш, пропрацювавши декілька місяців у магазині, зрозумів, що це не для нього, і навіть вважав це гріхом, за який каявся перед церквою за свою слабкість. І після цього ще ревніше став працювати для Бога. Віруючі мали можливість збиратися на богослужіння і проповідувати Євангелію.

Війна принесла в село горе й нову владу. Під час німецької окупації віруючі мали відносну свободу. Через пророцтво Господь відкрив, що збереже село під час воєнних дій. Так і було. Навколишні села дуже постраждали, а Підріжжя залишилося цілим. Брат Лукаш продовжував плідно трудитися в церкві села й у багатьох інших церквах Волині, ніби відчував, що недовго вже доведеться йому працювати. На одному зі служінь було пророцтво, що Лукаш і Степан Антонюк підуть на жертовник. Влітку 1943 року, перед жнивами, брат Лукаш збирався у свою чергову подорож. Богослужіння відбувалося в обійсті Івана Бортніка. Брат відчував, що скоро залишить свою земну працю, відчувала це Церква і сім’я. Доручивши служіння в церкві брату Мині Тимощуку, Лукаш пішов у села Мочулки та Маковичі. Під час прощання було багато сліз і вмовлянь не йти, але він все-таки вирушив у дорогу. В Мочулках «бандерівці» забрали Лукаша після служіння і, жорстоко познущавшись, розстріляли та поховали в ним же викопаній могилі. Місця поховання ніхто не знає. Незадовго після смерті брата Столярчука, восени цього ж року, «хлопці з
лісу» закатували й вірного його співпрацівника Степана Антонюка.

1944 рік став роком звільнення західноукраїнських земель від німецької окупації. Почалася мобілізація до лав Радянської армії. Для християн почалися нові випробування. Багатьох братів, які на основі своїх релігійних переконань відмовилися брати в руки зброю, як з п’ятидесятницької, так і з баптистської церкви засудили до 10 років ув’язнення. Це Йов Борисюк, Аркадій Бортник, Гаврило Дерев’янчук, Петро Дерев’янчук, Лук’ян Кравчук, Михайло Логвинюк, Кирило Нестерук, Пилип Синюк, Михайло Смалюк, Олександр Столярчук, Андріян Столярчук. Вони відбували покарання в Сухобезводній Горьківської області, в Казані та інших тюрмах Сибіру. Брати Лук’ян Кравчук, Михайло Логвинюк, Кирило Нестерук, Олександр Столярчук, Андріян Столярчук не витримали непосильної каторжної праці, холоду й голоду й закінчили своє життя в Сухобезводній, залишившись вірними своєму Господу до смерті. Тим, хто пережив ці нелегкі роки страждань, у зв’язку з закінчення війни було зменшено термін ув’язнення до 5 років. У 1949 році брати стали повертатися додому. Було багато радості в церкві й у домах християн.

Радянська влада не визнавала реєстрації, яку мали церкви «за Польщі». Пропонувалося перереєструватися у Союз євангельських християн і баптистів, який був утворений в Радянському Союзі в жовтні 1944 року. В кінці 1945 року підрізькі церкви були зареєстровані в цьому союзі (сюди входили як баптисти, так і п’ятидесятники). У 1946 році в назві союзу сполучник «і» було замінено на дефіс, що привело до багатьох непорозумінь між братами.

Зі становлення колгоспу в Підріжжі «нова» влада забрала баптистський дім молитви під комору для зерна. І тільки у 1952 році, коли старшим пресвітером у Волинській області став Федір Онисимович Павлюк, через його клопотання дім молитви було повернуто християнам та відремонтовано. Дім молитви п’ятидесятників, що стояв у центрі села, згодом перенесли в інше місце. Спочатку з нього зробили клуб, а потім школу. У 1950-х роках служіння пресвітера Підрізької церкви виконував Давид Мар’юк, який згодом виїхав у Луцьк.

1960-ті роки принесли для християн села нові випробування. У цей нелегкий час служіння пресвітера випало нести Федору Дерев’янчуку. Особливу тривогу в церкву приніс «Інструктивний лист старшим пресвітерам» і «Нове положення Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів», прийняті в січні 1961 року, якими обмежувалася євангелізаційна праця церкви, пропонувалося звести до мінімуму хрещення молодих людей у віці 18-30 років. Дітям шкільного віку заборонялося відвідувати служіння, також було багато інших заборон та обмежень. Це призвело до поділу церкви в Підріжжі. І до часу, коли в країну прийшло «потепління» та було організовано союз ХВЄП, дві церкви ХВЄ (реєстрована та нереєстрована) для проведення служінь збиралися окремо. Значна частина віруючих п’ятидесятників збиралася по хатах. Влада всіляко перешкоджала цим зібранням, не раз переписувала, штрафувала господарів та проповідників, розганяла християн. У квітні 1962 року чотирьох братів-проповідників –Йова Борисюка, Пилипа Музичука, Степана Сичука і Василя Столярчука (рідного брата Лукаша) було засуджено й позбавлено волі у виправно-трудових колоніях загального режиму. Зазнало переслідувань і знущань багато інших братів та сестер. Братів Пилипа Синюка та Гната Рибака перестріли, коли вони йшли на зібрання з села Ситовичі в Підріжжя, жорстоко побили й переїхали возом, залишивши ледве живими.

Штрафували й тих, хто збирався в домі молитви, тому що брати старались слухатись більше Бога, ніж людей, які писали циркуляри, які суперечили вченню Ісуса Христа. Варто зауважити, що протягом усіх років розділення Бог благословляв як одну церкву, так і іншу, як колись Ізраїльське та Юдейське царство, бо то Його «вибраний народ, люди, взяті в уділ, щоб звістити чесноти Того, Хто покликав їх від темряви до дивного світла Свого». Бог хрестив Духом Святим, наповнював благодаттю і Своїми дарами, примножував спасенних. 13 січня 1979 року молодь організувала з’їздне служіння в домі молитви. І відтоді щороку в цей день в селі відбуваються такі служіння. На них з’їжджається дуже багато людей, напевно, як колись у дні Лукаша Столярчука. І Бог щедро благословляє.

У ці роки пресвітерське служіння в реєстрованій церкві служінні виконували брати Гнат Рибак, Іван Климчук, Степан Сичук, Андрій Рибак, Володимир Дерев’янчук, у нереєстрованій — Степан Сичук, Павло Кравчук, Василь Мар’юк. У 1990 році обидві общини об’єдналися в одну, і за спільною згодою пресвітерське служіння виконували Володимир Дерев’янчук та Василь Мар’юк.

У 1998 році було побудовано новий великий дім молитви, посвячення якого відбулося 12 липня.

У 2005 році Церква обрала на пресвітерське служіння Михайла Мушку. Бог благословляє церкву й щороку додає спасенних до неї. На цей час у церкві налічується 97 членів. Багато братів, вихідців із Підріжжя, виконують служіння в церквах Волині, України і навіть за її межами.

Микола Синюк, пастор церкви «Віфанія», м. Луцьк.

Читати "Волинський апостол"
про життя та служіння Лукаша Столярчука

Святкування 90-річного ювілею церкви

 


Лука Сторярчук


Лука Столярчук


Улян Антончик (справа), перший диякон


Один з перших віруючих, проповідник Іван Кушніренко з родиною


По дорозі на річку під час водного хрещення


Оркестр із церкви села Човниця в Підріжжі. В центрі Іван Зуб-Золотарьов, справа - Лука Столярчук, зліва - Степан Антонюк


Лука Столярчук (в центрі) з хором церкви с. Підріжжя, зліва біля нього дружина Євдокія, 8.07.1934


Лука Столярчук звершає водне хрещення


Лука Столярчук (сидить третій справа)


Сидять: Лукаш Столярчук, Федір Дерев`янчук;
стоять: Володимир Гурський, Іван Якимчук


Міна Тимощук, поставлений Лушем Столярчуком на пресвітерське служіння під час його останнього зібрання в Підріжжі


Іван Клімчук,перший пресвітер баптистської церкви


Степан Сичук та Лука Столярчук


Андріян Столярчук, член церкви с. Підріжжя, який не повернувся із заслання


Давид Мар'юк, пресвітер церкви у 50- роках


Павло Кравчук, пресвітер нереєстрованої церкви ХВЄ у 1960-80-х роках


Степан Сичук, пресвітер церкви з кінця 70-х років


Василь Столярчук, був ув'язнений за віру у 1962-67 р.


Після загального зібрання у Повурську, 1950 р.


Віруючі з Підріжжя під час відвідування церкви с. Стобихівка


Віруючі з Підріжжя після зібрання в Піддубниках


Віруючі церкви з братами в центрі, які у свій час були служителями місцевої церкви, 1966 р.


З віруючими із села Ситовичі


Сім'я пресвітера Давида Мар'юка


Михайло Смалюк був ув'язнений за віру у Сухобезводній


Дім молитви церкви ЄХБ, побудований у 1930-х роках, де віруючі ХВЄ збиралися до 1998 року


Похорон у селі Ситовичі


Молодь церкви, 1980 р.


Андрій Рибак


Пилип Музичук був ув'язнений за віру у 1962-65 рр.


Володимир Дерев'янчук, пресвітер церкви до 2004 р.


Молодь церкви с.Підріжжя, яка проживала у Луцьку в 1970-х роках


Хор церкви с.Підріжжя, 2000 р.


Віруючі церкви Підріжжя


Хрещення звершує Михайло Мушка, 2010 р.


     


Телепередача
дивіться щосуботи
о 18.30,
повтор
у понеділок о 8.00
на "Новій Волині"

Архів


Радіопередача
слухайте щонеділі
о 20.10
на Волинському
обласному радіо

Архів