Історія церкви с. Липне (Ківерцівський р-н)

У кінці ХІХ — на початку ХХ ст. протестантський рух набуває поширення в Східній Європі та в Україні. Істотний поштовх він отримав внаслідок Першої світової війни та кількох хвиль української еміграції. Історія п’ятидесятницького руху в Західній Україні пов’язана з релігійними подіями у Західній Білорусі та Польщі, адже внаслідок Ризької мирної угоди (1921 р.) землі Західної України та Західної Білорусі відійшли до Польщі.

На початку ХХ ст. п’ятидесятницво чи не найбільш активно поширювалося на Поліссі. Його зародження пов’язане тут з першопрохідцями — Г. Красковським і С. Ярмолюком. Поширення п’ятидесятництва здійснювалося й невтомною місіонерською діяльністю прибулих з-за кордону українців-заробітчан. Серед них — П. Ільчук, Т. Нагорний, Й. Антонюк. До с. Липного п’ятидесятницьке вчення було принесене в 1925 році братом Синковцем, який, як і багато чоловіків того часу, мусив їхати на заробітки до Америки. Першими мешканцями Липного, хто відгукнувся на заклик покаятися та розпочати нове змістовне життя, стали Анатолій Лисюк, Іван Лисюк, Яків Шолотюк, Семен Гусак. Брату Синковцю неоціненну допомогу в євангелізаційній діяльності надавали Іван Наливайко та Ксенофонтій Ширко, відомий серед громади с. Липного просто як брат Синифон із селища Степань.

Уже наприкінці 20-х рр. ХХ ст. на теренах Західної України і Західної Білорусі п’ятидесятницький рух охоплює усі регіони, маючи кілька сформованих центрів, очолюваних більш і менш відомими проповідниками. На Волині це були І. Зуб-Золотарьов і Ф. Кандиба. До Липненської громади, яка збиралася в оселі Анатолія Лисюка в центрі села, часто приходив активний діяч євангельського руху брат Юхим Стрєлка із с. Кричильська Сарненського району. З огляду на його знайомство з очільниками п’ятидесятницького руху на Волині, Поліссі, Білорусі, а тому і його велику зайнятість, мусимо ствердити, що громада була того варта. Керуючим молодою церквою був обраний брат Яків Шолотюк, а першим пресвітером цієї церкви був брат Ульян Бачук із с. Злазного Костопільського району.

У церкві постійно проповідувалося вчення про хрещення Духом Святим з ознакою інших мов: члени церкви отримували духовне хрещення, а декого Господь одаровував духовними дарами — даром пророкування, даром вияснення інших мов, даром оздоровлення хворих. Одного дня в Липненське зібрання прийшла невіруюча жінка, яка проживала поряд із хатиною, у якій збиралися віруючі. Вона попросила віруючих прийти до її дому, щоб помолитися за трирічного сина, який мав якусь хворобу, яку вона описала як «проказа на тілі». На другий день церква була в пості за цю дитину, а брат Трохим із Постійного та інший брат з Волині пішли до її оселі. Маму, яка була невіруючою, попросили вийти з кімнати. Брати молилися до Бога з покладанням рук — і Бог зцілив дитину. Цим хлопчиком був наш брат Іван Лазорович Савчук. Мама зразу ж увірувала, і звістка про оздоровлення рознеслася по всьому селу. Цим зціленням Бог багатьох покликав до спасіння.

Піднесення п’ятидесятницького руху зумовило необхідність створення єдиного п’ятидесятницького союзу, який би об’єднав громади Західної України і Західної Білорусі. Відбулися Перший і Другий з’їзди п’ятидесятників регіону, було створено Союз євангельських християн святої п’ятидесятниці та прийнято устав нової спільноти. У травні 1929 р. в селі Стара Човниця Ківерцівського району (трохи більше за 50 км від с. Липне) відбувся перший об’єднаний з’їзд представників українських, російських, польських і німецьких п’ятидесятницьких громад, який зібрав 88 делегатів. У ході з’їзду було утворено Союз християн віри євангельської (ХВЄ). Назву нового євангельського об’єднання визначено біблійним текстом: «Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією, щоб, — чи прийду я й побачу вас, чи й не бувши — почув я про вас, що ви стоїте в однім дусі, борючись однодушно за віру євангельську» (Фил.1:27). Головою Союзу обрано Артура Бергхольца, помічником голови — Й. Черського, секретарем — І. Зуб-Золотарьова, скарбником — Д. Комсу. О. Мазала і А. Лемещука призначено роз’їзними благовісниками. Керівний центр Союзу ХВЄ діяв у Лодзі (Польща).

За даними офіційної польської статистики, уже в 1937 р. Союз християн віри євангельської налічував 500 громад і 18197 віруючих. На Волині в цей час мешкало 7639 п’ятидесятників. У ці ж роки активно розвивається і п’ятидесятницька церква в с. Липному. Багато людей приймали Ісуса Христа як свого Спасителя, і згодом дім, у якому проводилися зібрання, уже не вміщав усіх бажаючих слухати проповідь Євангелії. У 1935 р. громада вже мала новий дім молитви, пожертвування на будівництво якого дав брат Сак, який увірував в Бога, будучи в Америці на заробітках. Варто зазначити, що нове приміщення в центрі села дало можливість проводити й недільну школу, відповідальним за яку став Семен Гусак. Уроки недільної школи відвідували діти з віруючих сімей, а також із тих сімей, у яких нечасто згадували про Бога.

Друга світова війна призупинила подальший розвиток п’ятидесятницького руху в Західній Україні. Осередок Союзу ХВЄ та його керівництво опинилися на території, зайнятій німецькими військами. Зв’язки з українськими громадами були порушені. Після окупації Західної України радянською владою євангельські християни зазнають масових гонінь. Церква ХВЄ на Волині у контексті страждань за віру займає одне з перших місць серед областей України. Згідно з достовірною статистикою, за час панування безбожної радянської влади на Волині було репресовано 424 члени церкви ХВЄ. Брати Липненської церкви, які постраждали за віру в Господа: Гусак Семен, Гусак Антон, Шолотюк Корній, Шолотюк Яків, Мельник Левко, Савчук Лазар, Шолотюк Олександр, а також Максим і Володимир (прізвища невідомі).
Післявоєнний період для віруючих в селі Липне був дуже непростим. Але, незважаючи на труднощі, громада в ці роки зросла в чисельності до 100 членів церкви. У 1946 році на пресвітерське служіння був обраний Лисюк Аврам Васильович. У тому ж 1946-му році в громади с. Липне відбирають дім молитви, і віруючі змушені впродовж восьми років збиратися в приватній оселі Левка Мельника, який був на той час засудженим. Оскільки оселя в брата Левка була невеликою і згодом вже не вміщала всіх, хто приходив на зібранні, з 1954 року громада змушена була збиратися на одній з околиць села, яка має назву Кургани, в оселі двічі засудженого як ворога народу брата Громика Прокопа Калиновича, збиралася протягом трьох років. Разом із Прокопом Калиновичем у 1952 році був засуджений і Артем Лисюк. Варто згадати й про Мельника Адама Федоровича, який із раннього дитинства повірив у Господа й незмінно служив Йому. У 1953 році він був призваний до лав радянської армії і за відмову брати зброю до рук засуджений на 5 років позбавлення волі. Проповідницьке служіння в ту пору виконували три брати: двоє старших роками — Андрій Гусак та Онопрій Гусак, і молодий брат Григорій Аврамович Лисюк.


Аврам Лисюк

Так гартувалася віра християн в Липному під тиском зневаги, переслідувань та репресій. Незважаючи на це, молоде покоління приймало зерна євангельської науки й несло її не тільки по території Волині, але й далеко за межі області. Громада за цей час поповнювалася й мешканцями сіл Холоневичі, Гораймівка, Осова, Майдан, Чорниж. Звісно, проводити богослужіння в оселях братів, які знаходилися в місцях позбавлення волі, було незручно. Тому 1957 р. брат Омелян Демчук дає згоду на добудову до його власної оселі приміщення для нового будинку молитви. В пам’яті віруючих людей уже теперішнього покоління дуже добре закарбувалася згадка про служіння «в Омельковій хаті».

У 1959 році обов’язки пресвітера церкви радою громади було покладено на Савчука Івана Лазоровича. Це саме той брат, який ще будучи маленькою дитиною по молитві перших вісників Євангелії в Липному був зцілений від прокази. Іван Лазорович попри складні часи, зумовлені атеїстичним тиском, виконував обов’язки пресвітера до 1979 року.


Іван Савчук

У 1972 р. в селі Гораймівка створюється нова церква, до якої влилися місцеві віруючі, які спершу відвідували Липненську церкву. У 1993 р. формується церква в селі Холоневичі, і знову її кістяком стають ті п’ятидесятники, які зростали під опікою Липненської церкви. У 1997 р. холоневицька громада отримує реєстрацію.

20 квітня 1979 року радою церковної громади пресвітером церкви знову був поставлений Лисюк Аврам Васильович, і звершував його до 1985 року. 21 липня 1985 року обов’язки пресвітера церкви було покладено на Громика Павла Прокоповича. Дияконське служіння звершували Мельник Іван Левкович, Лисюк Федір Аврамович, Піддубний Олександр Ничипорович.


Павло Громик

Громада в селі Липне зростала: якщо в 1976 р. було 203 члени (з них у тому році 8 осіб прийняли водне хрещення), то у 1977 р. водне хрещення прийняли 12 осіб, в 1978 р. — 10 осіб, в 1979 році — 6 осіб. У 1985 р. громада нараховувала 256 членів (з них за цей рік 8 осіб прийняли водне хрещення); у 1989 р. — 267 осіб; у 1990 р. — 274 членів і 14 прийняли водне хрещення. Оскільки церква в селі Липне була однією з найбільших громад ХВЄ за кількістю членів, за її діяльністю активно велося спостереження і чинився тиск зі сторони влади. Однак, віруючі люди з піднесенням служили Богові й не занепадали у вірі. Про чудеса Божі, звершені у Липненській церкві, згадує у свої книзі «Буду згадувати ласки Господні» Григорій Філімончук, більш відомий як Гриць Хопнівський. Ось, що він згадує.
.
«Якось прибув до мене Степан Лащук (на нього говорили Козятинський), а з ним його друг із Іванич, Федір Йорцак. На ніч у суботу ми добралися до Карпилівки. Вечірнє зібрання пройшло добре, і Дух Святий поклав на серце їхати у Липне. Туди ходив уранці автобус із Луцька. Ми прийшли у Цумань на зупинку. Ті години минули, а їхати немає чим. Касирка сказала, що дзвонила у Луцьк, автобуса не буде. Брати кажуть: «Ідемо у Башлики, бо змарнуємо неділю». Я переконливо відповідаю, що коли Дух Святий кладе на серце їхати у Липне, значить будемо у Липне, щось Бог пошле — і доберемося.

Аж ось прибув ківерцівський автобус, я і питаю водія, може чув він, як виїжджав з гаража, чи буде автобус на Липне. Він відповідає: «Я чув мову таку, що на цей рейс немає ні одного пасажира, автобус великий — «ЛАЗ» — і водій не хоче їхати, але диспетчер сказав, щоб негайно він їхав: то зараз він буде». Я біжу до братів і кажу: «Бог наш вислав по нас великий «ЛАЗ» без пасажирів, то тільки Бог так робить». Автобус прийшов порожній, і ми втрьох сіли і поїхали. Минули Берестяни, Холоневичі — пасажирів нема. Водій смутний, а ми радіємо в душі: яка турбота Божа — заради нас автобус витрачає пальне! Усе в Його Святих руках, і ми потрібні в цьому зібранні, щось Бог зробить. А коли приїхали в Липне, то там стільки людей зібралося їхати в Луцьк, аби вмістились в автобус. І водій наш став веселий. Бог нікого не образив, навіть збитки державі відшкодував. У зібрання Бог покликав багато віруючих людей із сусідніх сіл, та й мирських людей немало. Дуже багата була духовна їжа — мої брати говорили на різні теми, які давав Дух Святий, було що слухати і говорити.

В другій половині зібрання почався заклик до покаяння, люди стали виходити вперед, і вийшли чоловік із жінкою — ветлікарі з села Знамирівки. Відразу ми перейшли до молитви за хрещення Святим Духом. Бог почав хрестити безвідмовно із ознаками інших мов. Віра в людей зміцніла, і тут підходить до мене один брат, тракторист, і каже: «Брате Гриць, я сьогодні в зібрання привів свого товариша по роботі і дуже прошу вас, підійдіть до нього і покладіть на нього руку, щоб він більше не був мирським, а віруючим та хрещеним Святим Духом», і взяв мене за руку та й тягне до нього. Я не опирався, і пішов з ним, бо бачив цього юнака. Все зібрання дивилося, що то буде? Коли я підійшов, підняв свою руку над головою того хлопця, то він весь затремтів, бо уже праця Святого Духа була в його душі і тілі, а коли поклав на нього руку, він схопився на ноги і почав говорити іншими мовами. Тоді весь народ обновився Духом Святим, і знову хрещення продовжувалося».

Кінець 1980-х років ознаменувався певним пом’якшенням у сфері державно-церковних відносин. З певними зусиллями, але все ж таки громада євангельських християн Липного отримала земельну ділянку й право на будівництво дому молитви. За 8 місяців збудували гарний дім молитви. 31 грудня 1989 року відбулося посвячення й відкриття новозбудованого храму.

З розпадом радянського союзу прийшла довгоочікувана релігійна свобода. Церква розуміла, які виклики стоять перед нею, і розпочала активну місіонерську й соціальну діяльність, відповідаючи на духовні запити людей. На Далекий Схід Росії в м. Комсомольськ-на-Амурі вирушив проповідувати Євангелію Леонід Мельник, там він живе й до нині. Він став одним із перших благовісників в Хабаровському краї.

Молоді люди, дивлячись на складний шлях, пройдений земляками, героями віри, намагалися реалізувати свої таланти задля слави Господньої. Тож у 1993 році був створений гурт «Маяк спасіння». Основним напрямком діяльності співочого християнського колективу було проведення євангелізаційних заходів. Протягом багатьох років склад гурту мінявся, але мета залишалася незмінною — донести спасаючу вістку Євангелії до грішників. У співпраці з місією «Голос надії» (м. Луцьк) гурт «Маяк спасіння» брав участь у проведені тисяч масових євангелізаційних заходів, десятки тисяч людей насолоджувалися співом християнської пісні у виконанні братів із церкви села Липне.

У 2001 році, у зв’язку з похилим віком Громика Павла Прокоповича, на пресвітерське служіння був обраний Піддубний Олександр Ничипорович, який виконує його дотепер. Як і в попередників, його християнське становлення супроводжувалося випробуваннями, тиском радянської системи. У 1969 році він був покликаний до лав радянської армії, але оскільки у військкоматі заявив, що приймати присягу та брати до рук зброю не буде, брата Олександра запевнили, що обов’язково відправлять до «білих ведмедів». Ведмедів не зустрічав, але суворість далекої півночі відчув, оскільки довелось служити в далекій Мурманській області, у місті Сєвероморськ. Там же на будівництві отримав травму поперекового хребця, але завдяки милості Господній залишився живим. Олександр Ничипорович пригадує, як зі своїм братом Анатолієм, на той час регентом хору місцевої церкви ХВЄ, їздив по різних містах у пошуках необхідних матеріалів для проектування нотних хорових псалмів, оскільки церква відчувала брак духовної літератури, друк якої заборонявся безбожним режимом. Зроблені самотужки братами Піддубними «Псалмоспіви» ще й до нині використовує церковний хор.


Олександр Піддубний

У 2001 році на дияконське служіння було обрано Гусака Володимира, Громика Петра, Мельника Олександра. У 2013 році було обрано ще двоє дияконів — Лисюка Олександра та Момота Віталія.

Станом на 2015 рік церква ХВЄ села Липне нараховує 300 членів. У недільній школі, учителями якої є Мельник Людмила та Стрільчук Наталія, навчаються 90 дітей. У рядах молоді налічується 60 юнаків та дівчат. Церква продовжує свій шлях, розпочатий 90 років тому. Попереду нові горизонти, нові звершення для слави Господньої.

Олександр ТРЕТЯК, ректор Рівненської духовної семінарії


Служіння на Курганах, 1954 р.


Хор церкви Липне, 1953 р.


Анна, Федір, Федося Лисюки, 1956 р.


Хор під час водного хрещення, 1960 р.

 


Водне хрещення, 1976 р.


Пасха, 1978 р.


Молодь церкви, 80-ті роки


Перший склад гурту "Маяк спасіння"


Гурт "Маяк спасіння"

Святкування 90-річчя церкви

     


Телепередача
дивіться щосуботи
о 18.30,
повтор
у понеділок о 8.00
на "Новій Волині"

Архів


Радіопередача
слухайте щонеділі
о 20.10
на Волинському
обласному радіо

Архів