Історія церкви с. Гута Ратнівського району

Початком для зародження євангельського руху в Гуті та навколишніх хуторах і селах стала І Світова війна.

Йшов 1915 рік… Селяни вже зібрали хороший урожай зернових. Ніхто не чекав біди. Нікому й на думку не спадало, що в такі безхмарні часи може прогриміти грім, який змусить залишити все нажите, перекреслить все надумане і намріяне. Хмара наступила з Заходу разом із німецькими військами. За кілька днів село перетворилося на пустку… Цар надав біженцям притулок, когось в Сибір відправив, а родину Головіїв— до Іркутської губернії. Там їм і довелося зустрітися з євангельським вченням, яке туди приніс виселений царським урядом зі Східної України євангеліст Онищенко.

Через двадцять років, Іван із Степанидою вирішили повернутися на рідну землю. Церква, благословивши в дорогу, подарувала їм неоціненні на той час Євангеліє та «Гуслі». На батьківщині почули вони, що на хутір Добре (тепер Білорусія) Степан Ярмолюк привіз з-за океану «нову віру». Він до Америки на заробітки їздив. Добре там прилаштувався, вже почав подумувати як дружину з дочкою до себе забрати. Але саме в той час почув Степан проповідь Євангелія. Торкнулася його добра звістка, покаявся, увірував, а незабаром отримав і хрещення Духом Святим. Одного разу промовив Бог йому через сновидіння, щоб повертався додому і там був благовісником. Послухався Степан Господнього голосу, залишив роботу, хороші умови життя. Знову довелося одягнути свиту, взутися в постоли, пережити кепкування від братів, за те що ночами молився. Але згодом брати навернулися самі в «нову віру». Стали приходити люди, щоб послухати їхні богослужіння.

Через рік в хаті Ярмолюка стало збиратися біля сотні віруючих. Вирішили рукоположити брата на пасторське служіння. Коли вони поклавши на нього руки молилися, зійшла дуже велика сила. Аж сусіди, побачивши вогонь над хатою Степана, прибігли з відрами гасити пожежу. Новина про чудо-вогонь на наступний день облетіла всю округу. Долетіла вона і до Головіїв в Гуту. Не зміг дочекатись Іван до неділі, вже в п'ятницю направився в Добре. Через короткий час навернувся товариш Івана Сергій Луцик.

Весною 1925 року вирішили зробити в Гуті євангелізацію. В саду Головія поставили стіл під грушею, стали співати, почали підходити люди. Тим часом хтось поспішив до церкви, щоб повідомити «батюшку», що в саду в Іванка зібралися штунди і співають. Не скинувши ще риз після служби, він з прихожанами кинувся розганяти євангелистів. Степан Ярмолюк саме проповідував про те, що кожному потрібно народитися згори. Прочитавши з третього розділу Євангелія від Івана (3:3-6), попросили священника пояснити, що таке народження з гори. Той цього зробити не зміг, тільки сказав: «Якщо оте, що тут діється від Бога, то воно стоятиме, а якщо від людей — то розпадеться». Священик розвернувся і пішов, а от дехто з тих, що прийшли з ним розганяти, увірували. Після цієї євангелізації в Гуті стало більше десяти віруючих. Ще через кілька років число зросло до тридцяти, не рахуючи дітей і підлітків.Стали проводити зібрання в Гуті, бо до Оріхового, де на той час проводилися служіння, багатьом було далеко добиратися.

Після рукопокладення Сергія Луцика на дияконське служіння гутянська церква почала самостійне існування, хоч хрещення, вінчання і молитви за новонароджених ще проходили в Оріхово.
В 1938 році віруючі вирішили побудувати в Гуті дім молитви, але ця робота зупинилася восени 1939 року через німецько-польську війну. Західна Україна була приєднана до Радянської, де всяка релігійна діяльність була заборонена. Планований дім молитви забрали під медпункт.

Вже в 1944 році Сергій Луцик був вивезений з сім'єю до Німеччини. Старших братів які були задіяні в служінні радянська влада заслала до Сухобезводної. На пресвітерське служіння було рукопокладено молодого брата Петра Головія. У 1951 пастором було обрано Андрія Луцика. В 1958 році в церкві почалося велике пробудження. Це не сподобалося владі. Приїхало обласне керівництво і поставило вірянперед вибором: або міняєте служителя, або закриваємо церкву. На служіння поставили Миколу Свіржевського. Владі й надалі не подобалися щоденні зібрання та гучні молитви. Восени 1959 року дім молитви закрили.

Стали збиратися по хатах. Не могли провести навіть спомин смерті Ісуса Христа. Потепління настало, але аж восени 1968 року. Дозволили вільно збиратися. Довго прийшлося Миколі Свіржевському оббивати владні пороги, щоб громаду зареєстрували. Згодом Арсен Головій з Божою допомогою вибив ділянку під забудову. Побудували хатину, яка довгий час служила залом для служінь. Сьогодні тут красується гарний дім молитви, посвячення якого відбулося 19 серпня 1991 року. З 1995 пастором служив Іван Луцик. Дияконами —Свіржевський Володимир та його син Валерій.

На даний час церква налічує 160 членів. Має гарний молодіжний хор. Діє недільна школа. Служіння пресвітера виконує Петро Мазурик. І головне, церква зростає. Кожного року молоді люди вступають в заповіт з Господом. Отже, зерно сіяне святими багато років тому,часто зі сльозами і переживаннями, рясно проросло Божими благословеннями…

Святкове богослужіння з нагоди 90-річчя церкви

 

     


Телепередача
дивіться щосуботи
о 18.30,
повтор
у понеділок о 8.00
на "Новій Волині"

Архів


Радіопередача
слухайте щонеділі
о 20.10
на Волинському
обласному радіо

Архів