Конференція педагогів-християн

20.08.2016. У серпні педагоги-християни Волинської області зібралися на свою чергову конференцію в Луцьку. Першим був семінар на тему «Передача християнських цінностей християнином-педагогом», який провів Михайло Близнюк, єпископ братства ХВЄ Волині.

Михайло Іванович на прикладі уривка з Другого соборного послання святого апостола Петра,1:1-11, розкрив, як слід читати Слово Боже.

«Усе, що потрібно для життя та побожності, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас...» (2Пет.1:3). «Бог зробить нас багатшими людьми при одній умові — коли пізнаватимемо Ісуса Христа. Якщо ми Його пізнаємо, тобто зрозуміємо, налагодимо тісні стосунки з Ним, то Він дасть усе і для фізичного життя, і для побожності. А щоб нам Його краще пізнати, Христос веде нас «вузьким шляхом», коли нам постійно треба Його допомога, щоб Він заступився, порадив, захистив», — сказав єпископ.

«...даровані нам цінні та великі обітниці...» Божі обітниці незмінні. Він хоче, щоб ми ними скористалися. «Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть...» І апостол Петро вказує на всі ступені до пізнання любові. Якщо ми будемо підніматися цими ступенями, то опинимось у скарбницях Божих, із яких будемо брати Його блага. Людина в пізнанні Господа має бути «нелінива, ані безплідна». Коли з’явиться Господь,то Він відділить одних і других на такій підставі: «ви зробили» і «ви не зробили». Вони пропустили той момент, коли треба було добре діло зробити, нічого не зробили, тобто ліниві, а тому безплідні. Де вони опиняться? Чому вони були «сліпі і короткозорі»? Я знав таку людину, яка тримала книгу близько до очей, не могла себе в дзеркалі побачити. Духовна короткозорість — людина бачить далеко, знає проблеми багатьох, проповідує, вказує дорогу іншим, а себе не бачить, яка вона у Божому дзеркалі, хто вона перед Божим лицем. Поки не пізно, молімось і просімо милосердного Господа, щоб не бути «сліпими» та щоб ми знали доручену нам роботу, своє покликання як вчителя і куди ми йдемо», — порадив «шкільним місіонерам» служитель.

На перерві — чай, печиво, розмови з колегами, нові знайомства, книги та журнали з християнської педагогіки, серед них великим попитом користується християнський журнал «Слово вчителю», книги з дисципліни, розробки уроків. На цій зустрічі багато молодих колег, що, звичайно, радує. Є і старші педагоги, з якими ми вже знайомі 15-17 років, від початку діяльності ВАПХ (Волинської асоціації педагогів-християн, яка була створена на початку 2000 року з метою допомогти педагогам-християнам поглиблювати біблійні знання та ділитися досвідом. До Асоціації належать педагоги різних християнських конфесій в основному з Волинської області, а також Рівненської та Львівської областей). Слава Господу, не забувають нас і колеги, які вже за віком не працюють в школі, це наші молитовники. Хто краще, ніж вони, знають проблеми та особливості вчительської праці. Колишніх учителів, як кажуть, не буває. Варто нагадати, що кожного тижня, у четвер, о 22 годині всі педагоги-християни стають на молитву, щоб підтримати один одного, просити, щоб Господь благословив кожного вчителя та вихователя.

Після перерви Михайло Близнюк продовжив семінар. Він розкрив підтему — «Особисте сприйняття християнських цінностей». «Ви не випадково там, де ви є. Це Господь поставив вас працювати з дітьми та підлітками, — підбадьорює старший пресвітер вчителів. — Він вам допомагає на цьому місці. У нас перед Богом є обов’язок: ми Його посланці в цьому світі. Господь наповнив нас любов’ю і хоче, щоб ми віддавали цей борг любові іншим людям. Ми Його свідки, ми розповідаємо, а спасає, звичайно, Бог».
Отож, як же ми можемо передати те, чим наповнені самі? Виявляється, що найефективніше й сильніше Євангелія проповідується нашим єством, тим, хто ми є. Це наш стиль життя, постійність у християнському поводженні, у шанобливому ставленні до всіх людей без винятку. Розповідаймо з любов’ю, лагідно і те, у чому ми особисто переконані.

Михайло Іванович наприкінці семінару відповів на питання слухачів.

Після обідньої перерви педагогам був запропонований відеосемінар із християнської педагогіки «Сім законів учня», під час якого серед присутніх виникала цікава дискусія. Кожен міг поділитися своїми проблемами та досвідом, християнським чи професійним. Допомагали заповнювати робочі зошити до цього семінару й коментували власними прикладами Лідія Вудвуд та Микола Волков.

Лідія Филимонівна багато років, ще до відомих подій, пропрацювала у Донецьку, в український школі. «Я розповідала про Бога дітям, але не всі це сприймали. І Бог зробив такий екзамен. Улітку 2002 року я повезла учнів 11 класу у Львів, у табір української мови, де діти вивчали українські культуру та мову. І якось нас запросили на екскурсію в Скнилівський аеропорт на авіашоу. Сталося так, що там, в аеропорту, діти розбіглися серед багатотисячного натовпу людей. Я хвилювалася, відчувала занепокоєння. Що робити? Стала молитися, і дивом Господь одного за одним зібрав усіх дітей разом. Коли почалося шоу, на якому пілоти показували свою майстерність у керуванні літаками, тривога й страх у моєму серці посилювалися. Я сказала учням, що ми через 10 хвилин будемо виходити з аеропорту. Вони ще хотіли подивитися дива пілотування, але я була невблаганною. Коли ми відійшли на досить безпечне місце, сталася трагедія: літак не зміг піднятися вгору й упав на те місце, де ми щойно були. Стовп вогню й диму залишився в нас за спиною. Нам була явлена Божа милість — ми врятовані від смерті. Діти це зрозуміли й на другий день пішли до храму подякувати Господу за життя й здоров’я. Вони казали: «Ви нас учили молитися, довіряти Богу — і Він нас спас». Батьки дітей, коли ми повернулись додому, також одностайно визнали Боже втручання. Після цього мої слова про Бога та Його Слово сприймалися по-іншому».

Про важливість молитви розповіла Оксана Степанюк. «Коли ми були на конференції МАХШ (Міжнародної асоціації християнських шкіл), я почула у виступі однієї вчительки, як вона приходила за годину перед уроком у клас і біля кожної парти молилася за учнів. І я так само робила в садочку. Коли діти засинали, я біля кожного молилася. Вони відчували спокій, любов, їм це подобалося, і вони просили своїх мам за них молитися. Була така дитина, що взагалі не хотіла заходити в групу. Приходить завідувачка й каже: «Леонідівно, ви ж методист і не можете ту дитину зацікавити?» Ми мало на голові не стояли, а нічого не допомагало. І я прийшла одного вечора, як упала на коліна, як стала молитися за ту дитину — півгодини без перерви в Дусі Святому. На другий день бабуся приводить ту дитину, «кіндера» купила, ще там щось, а воно так спокійно заходить в групу. Бабуся очі відкрила здивовано: «Що ви зробили з цією дитиною?» А я кажу: «Нічого не зробила, я тільки молилася за вашого внука, і Господь так подіяв». Виявилося, це було пов’язано з демонічними духами — наклейки в нього такі були. Потім пояснювала батькам, і потихеньку-потихеньку дитина стала нормальною. І ось так ми часто не знаємо, чого воно таке вередливе. А там стоїть той, кого треба гнати».

Учителі ще довго спілкувались, розмовляли про безумовну любов до учнів, ділились методами викладання, як використовувати закони учнів на практиці, про відповідальність учителя і про те, що самі вчителі також потребують молитов.

Микола та Валентина Волкови

     


Телепередача
дивіться щосуботи
о 18.30,
повтор
у понеділок о 8.00
на "Новій Волині"

Архів


Радіопередача
слухайте щонеділі
о 20.10
на Волинському
обласному радіо

Архів