У селі Цміни новосілля євангельської церкви

13 листопада 2016 р. в селі Цміни відбулося відкриття-посвята дому молитви. Розділити радість із членами цієї євангельської церкви прибуло багато гостей, у тому числі представники місцевої влади та керівництво ХВЄ. Гості виголосили багато привітань та побажань. Голова сільської ради Наталія Оксенюк засвідчила про молитовну підтримку церкви під час її тяжкої недуги.

Цміни — село на Маневиччині, назва якого походить від жовтогарячої квітки цмин, що вкриває всі піщані пагорби навколо поселення. Воно розташоване поряд із селом Хряськ. Але в цих селах одні адміністративні установи, одна школа й т. ін. Тому й історія євангельської церкви в них одна. Дім молитви побудовано на території Цмін.

Наприкінці 1920-х років по сусідніх селах із Доброю Вісткою пройшов брат Зуб-Золотарьов. Саме від нього й почув Слово спасіння Гнат Таран, житель Цмін. Він став першим послідовником Христа у своєму селі. Разом із батьком ходила на зібрання його дочка Надя і ще дитиною прийняла Христа як свого особистого Спасителя, а в 14 років вступила в заповіт із Господом. Це відбулося 1934 року. Вістка спасіння швидко поширилась серед односельців, і вже наприкінці 1930-х років у селі була невелика громада, яка складалася з таких братів: Дмитро та Данило Кравчуки, Филимон Гнідий, Павло Грищук, Михайло, Іван та Федір Андрусики та інші — усіх до тридцяти душ.

Під кінець 1930-х років у церкві вже діяла недільна школа, яку організував Антон Намуйлик. Одного разу стався такий випадок. Антон повів групу дітей у село Підцаревичі на служіння. Їх перестріла польська поліція й запитала брата, хто він такий, що водить групу дітей? Антон показав Біблію і сказав, що навчає дітей Закону Божого. Їх відпустили цілими й неушкодженими. Але пізніше він все-таки постраждав за Христа. Уже під час Другої світової війни одного вечора Антон Намуйлик повертався додому з братської бесіди, його перестріли «лісовики» і, вивівши за село, жорстоко побили, а потім закололи штиками. Бандити не дозволяли його хоронити, лякали тим, що коли хто прийде на похорон, то повбивають усіх «штундів». У брата лишилося дев’ять неповнолітніх дітей.

Під час війни відбулося велике пробудження серед молоді. У 1943 році водне хрещення прийняло тридцять дві особи з сіл Хряськ та Цміни, а з навколишніх сіл (Лісове, Підгаття, Кукли, Кам’януха, Будки) — сімдесят вісім. Про це свідчать записи в церковній книзі. Пресвітером в той час був Данило Кравчук. Служіння проходило в хатах Спиридона Ткачука та Гриця Демидюка. Було організовано великий хор із молоді, яким керувв хору Гаврило Лінник. Одного разу, коли зібрання відбувалося в с. Хряську в Хоми Водька, «лісовики» пригрозили, що підложать гранати під чотири кути хати й підірвуть будинок разом із віруючими. Усі, хто почув цю звістку, на служіння прийшли, ніхто не злякався погроз. «Хлопці з лісу» того вечора жорстоко побили молодих християн, особливо тих, які недавно навернувся. Серед тих, кого дуже побили, був Никанор Грицюк. Він потім не повернувся з Сухобезводної.

Під час війни полум’яно проповідували Слово Боже Михайло та Федір Андрусики, Сила Сушко, Спиридон Ткачук, Дмитро та Данило Кравчуки, Петро Клепанчук, Гриць Демидюк. Проходили гарячі служіння, Бог хрестив Духом Святим і потужно діяв. На одному з таких зібрань Господь повідомив, що забере працівників і поведе через випробування. Так і сталося. Згодом віруючих забрали до війська. У селі залишили тільки брата Данила Кравчука, який був ковалем, щоб ладив плуги жінкам. Тих, хто відмовився взяти до рук зброю, було вислано до Сухобезводної, а це п’ятнадцять чоловіків. Із них четверо не повернулися із заслання: Никанор Грицюк, Гаврило Лінник, Іван та Гриць Андрусики. Один із односельчан став свідком смерті Гриця Андрусика. Він розповів, що Гриця змусили копати яму, а потім повісили гвинтівку йому на шию. Але Гриць брати зброю в руки відмовився. Тоді розлючений офіцер зняв гвинтівку й став нею бити його по голові до тих пір, поки не вбив.

У післявоєнний час у південні області України виїхали із сім’ями такі брати: Семен Клепанчук, Спиридон Ткачук, Сила Сушко. Виїхав і пресвітер Данило Кравчук. Влада всіх членів громади приєднала до церкви баптистів села Козлиничі. Це тривало двадцять вісім років. Віруючі вечорами проводили зібрання по хатах: у Хряську — у Хоми Водька, у Цмінах — у Дмитра Кравчука, у Новому Чорторийську — у Михайла Андрусика, а згодом у Миколи Клеця. Місцева влада неодноразово розганяла зібрання віруючих, штрафувала їх та забороняла брати із собою дітей на служіння.

Лише в 1990-х роках євангельські християни сіл Хряськ і Цміни, яких було тридцять два чоловіки, придбали будинок і переобладнали його під дім молитви. У 1991 році вони зареєстрували церкву ХВЄ. Пресвітером церкви було обрано Михайла Лінника. Оскільки він проживав у місті Кузнецовську, то в 1995 році на пресвітерське служіння вибрали місцевого брата — Володимира Клеця.

За період свободи церква збільшилася вдвічі. Організували хор і співочий гурт, працює недільна школа, у якій навчається шість десятків дітей. У громаді розвинуте жіноче служіння, відбуваються молодіжні молитви. Через те що церква постійно збільшувалась, то виникла потреба в будівництві нового дому молитви. Будівництво розпочалося осінню 2011 року. Весною 2016 року закінчили. На даний час у церкві налічується 80 членів, 19 чоловік молоді, 80 дітей та підлітків. Церква зростає.

Старший єпископ Церкви ХВЄ України Михайло Панночко у своїй проповіді сказав, що народ, який молиться, не скоро почне воювати й сваритися. Тому в церкві села Цміни нехай завжди горить на жертовнику вогонь молитов, а полем битви стануть душі, які заповнять місця нового дому молитви.

Інна Мельник

 

     


Телепередача
дивіться щосуботи
о 18.30,
повтор
у понеділок о 8.00
на "Новій Волині"

Архів


Радіопередача
слухайте щонеділі
о 20.10
на Волинському
обласному радіо

Архів