Чи не «скучно» молодим людям в церкві?

Напевно, багатьом молодим людям — членам євангельської церкви доводилося чути на свою адресу слова співчуття за втрату молодості та непізнані насолоди світського життя. Ще навчаючись, я, як і багато хто з вас, чула від одногрупників заклики-пропозиції влитися в насичене життя студентства, яке згодом оберталося сльозами, а то й «проваленими» сесіями та поламаними долями. А коли стала працювати, то один із колег сказав, що йому дуже шкода мене, «бо мало того, що мені багато що заборонено, багато чого не спробую, то ще й ходити кожного дня потрібно, тратячи свій вільний час». Але, підкреслюю, це було на початку, бо з часом, у процесі співпраці, більшість із них зрозуміла, що віруючі  — це не «затягнуті», «зазомбован» люди, а навпаки  — особливі, які зможуть зрозуміти, підтримати, порадити.

Саме такі жалі за загублену молодість віруючих і спонукали мене до розповіді, чим живуть, що роблять і від чого отримують задоволення молоді християни. Отож, чи не «скучно» їм бути «справжніми» християнами, попробуємо з’ясувати на прикладі помісної «Церкви Христа-Спасителя».

Дитяче служіння

Почну з дитячого служіння, бо саме діти, на мою думку, своєю простотою, щирістю і відкритістю приносять найбільше радості у світ дорослих. Дитяче служіння — це не тільки недільна школа, яка функціонує при церкві. Досить потужна робота в цьому напрямку проводиться поза стінами дому молитви. Біблійні уроки проводять для дітей у санаторії «Дачний», у Волинському обласному центрі ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, у Крупівському реабілітаційному центрі, у Липлянській спеціалізованій школі-інтернаті, у дитячому відділенні Волинської психіатричної лікарні та інших закладах. Маленькі слухачі полюбляють не лише уроки біблійної мудрості, а й подаруночки та солодощі, які їм щоразу привозять молоді люди. Ірина Рузак, координатор дитячого служіння, розповіла, як один із хлопчиків у Волинському обласному центрі ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, коли мама його гарно одягла й причесала, чекав на гостей. Працівники закладу запитали дитину, яке свято стало причиною такого гарного настрою і вбирання? На що хлопчик відповів: «До мене сьогодні в гості прийде Бог». Як би добре було, щоб усі діти завжди в нас бачили Господа.

Ще однією, досить потужною ланкою в дитячому служінні є майданчики для дітей. У кожному такому заході, залежно від кількості діток, а їх може бути біля двохсот, задіяно від двадцяти до п’ятдесяти людей. Наша молодь дитячі майданчики проводить не лише у Волинській області, а й за її межами по місіонерських точках. Таких заходів за сезон проходить кілька десятків, а готуватися до них починають заздалегідь. Чи приносить користь дитяче служіння? Приносить! Декотрі з дітей не тільки дізнаються про Бога, починають самі приходити на служіння, ще й приводять своїх батьків. А дехто через посіяне в ньому Слово в дитячому віці, коли виростає, сам стає послідовником Господа.

Служіння хворим і немічним людям

Молодь у церкві розділена на групки, залежно від місця проживання. На жаль, у кожному районі міста та в близьких селах є люди, які за віком чи через хворобу потребують не тільки духовної, а й фізичної допомоги. Тому молодь іде до них, щоб своєю піснею принести розраду в нелегкі долі, а навесні та восени щось допомогти на городі, підремонтувати дах чи огорожу…

Відвідує молодь й лікарняні заклади. Туди вона приходить у визначені дні й години щотижня зі своєю програмою. Регулярно відвідує туб- та онкодиспансер, районну лікарню та інші.

Служіння бездомним людям

Це служіння, порівняно з іншими, зовсім молоде. У нашій євангельській церкві функціонує лише два роки. Що цікаво, що ініціатором цього служіння стала саме молодь. За словами Олександра Думича, одного з відповідальних за цю працю, вперше обіди для бездомних були зроблені на Пасху у 2013 році. На сьогодні в служінні задіяні біля п’ятнадцяти людей тих, хто готує, а ще молодь приходить, щоб просто співати, читати Слово та засвідчити про любов Господню. Часто хлопці та дівчата цим знедоленим допомагають одягом і ліками. На диво, серед цих людей є ті, які приходять на визначене місце не ради обіду, а послухати євангельських пісень.

Служіння залежним людям

Служіння алко- чи наркозалежним людям — одне з найтяжчих служінь. Коли мені вперше довелося побувати у Волинському обласному наркологічному диспансері, то з гіркотою в серці я сказала, що це надаремна трата часу. Але це не так! Бо в залежних також є душа, яка прагне спасіння. За словами Василя Охріменка, відповідального за це служіння, робота з такими людьми саме в цьому закладі була започаткована на початку двохтисячного року. Сюди молодь приходить щонеділі в другій половині дня, ділиться на кілька груп і розходиться по різних відділеннях. Найбільше слухачів збирає відділення №3, цьому сприяють сестри-християнки, які є працівниками закладу. Часто євангелізаційні заходи в цій лікарні переходять у бесіду. Людям не просто розповідають про Бога, а й пропонують за них помолитися й особисто звернутися до Господа. Часто тих, хто бажає, направляють у реабілітаційні центри. Свідченням того, що ця праця не марна, є люди, які прийшли до Бога, отримали звільнення, стали членами церкви й самі служать тим, хто потрапив у болото залежності від алкоголю чи наркотиків.

Служіння спільності та участь у церковних заходах

Я називаю це служінням, тому що багато чим потрібно пожертвувати, щоб принести жертву спільності. Спілкування молоді в церкві через численність (більше п’ятисот чоловік) організоване по групках, але інколи проводиться спільно. Молодь відвідує інші церкви, так поєднуючи служіння зі спілкуванням і відпочинком. Такі поїздки, за свідченням молодих людей, їх згуртовують, дають можливість ближче познайомитися та приносять багато радості.

Молодь задіяна в церковних служіннях, не лише молодіжних. Під керівництвом Володимира Величка молоді люди на зібраннях служать словом, свідченнями, читанням віршів, співом. До речі, у церкві функціонує два молодіжних хори й один підлітковий, тобто ті, хто любить співати, залучені до цієї праці в ім’я Господнє. Також молоді люди залучені до молитви й посту не тільки загальноцерковних, а й молодіжних. За свідченням, саме молитва й піст дають найбільше сили й натхнення.

Суспільно-корисна праця

Долучається молодь й до суспільно корисної роботи, організовуючи різні благодійні акції. А ще працює на благо свого міста, прибираючи не тільки територію християнської громади, а й парк.

Отож, якщо молода людина задіяна хоч в одному зі служінь, а коли воно ще й улюблене, то чи буде час для нудьги? Адже справа зроблена не з примусу, а любові, приносить велику радість. І недаремно написано в Біблії, що ангели радіють, коли один грішник кається. Справді, найбільша радість — бачити переміну в серці людини, якій ти вказав на Христа, віддаючи час, серце, руки, кошти... А найщасливіші люди на землі — це ті, хто у втраті знайшов надбання. Щасливим-бо не буває «скучно». І взагалі, чи варто тратити час на нудьгу, знаючи, яка нагорода чекає нас в майбутньому?

Наведу приклади відповідей молоді на питання:

1. Що змінилося, коли ви прийшли до Бога (тобто пізнали Його, вирішили Йому служити)?

2. Чи не скучно вам бути християнином? Чи хотіли б ви щось змінити?

1. Я просто ожила! Спокійно стало на душі, почала по-справжньому ВІРИТИ Богу, відбулася переміна в характері, особистому житті, отримала впевненість у спасінні!

2. Особисто мені не скучно, бо я задіяна в служінні. Але часто стикаюся з тим, що багато християн перестали бути тією сім’єю, у якій тобі комфортно, тебе люблять, цінять, переймаються твоїми проблемами. Усе, на жаль, навпаки. Багато хто сам по собі, а то ще й у «крутій» компанії, у яку тобі вхід заборонено. Оце найбільше не подобається, з цим хотілося б покінчити серед християн.

Людмила Дрина

1. Змінилася я сама, мій характер, мої погляди, бачення. Сприйняття світу тоді й зараз — відрізняється. Раніше я не замислювалася, що деякі речі в моєму житті неправильні, я просто сприймала їх як щось повсякденне, цілком «нормальне» для теперішнього часу, але коли стала читати Писання, то зрозуміла, що помилялася. Я постійно прошу Бога, щоб Він міняв моє серце, давав сили твердо стояти на «ногах віри», адже сьогодні християнам, особливо молоді, дедалі важче опиратися світові. Єдиний рятівник у цій ситуації — Господь, тому що людина тут безсильна.

2. Я пам’ятаю, коли тільки почала відвідувати церкву, для мене було трохи незвично, що хор співає без музичного супроводу. Проте тепер мені це навіть більше подобається, аніж чути, як фонограма перебиває слова пісні. Щодо того, що я хотіла б змінити, напевно, зробити зустрічі та спілкування молоді частішими. Молодь повинна згуртовуватися та більше спілкуватися між собою.

Ольга Кондратюк

Підготувала Інна Мельник

 

     


Телепередача
дивіться щосуботи
о 18.30,
повтор
у понеділок о 8.00
на "Новій Волині"

Архів


Радіопередача
слухайте щонеділі
о 20.10
на Волинському
обласному радіо

Архів