В очікуванні чуда

Ми часто приділяємо увагу свідченням людей, які жили в гріху, були наркоманами, злочинцями. І це насправді велика слава Божа, що Він спасає таких людей і змінює їхнє життя. Але свідчення людей, які виросли в християнських сім’ях і щиро пізнали Бога та вірно служать Йому, є сильнішими або, хоча б, не менш сильними. Бог проявляє Свою славу через їхню вірність. Саме про це нинішня розмова зі Світланою Куксою, внучкою відомого багатьом християнам служителя Божого Григорія Філімончука або, як його називали в народі, Гриця Хопнівського.

— Розкажи про себе, Світлано.
— Я народилася в глибоко віруючій сім’ї. Я віруюча, так би мовити, в третьому поколінні. Мій дідусь був служителем, пастором церкви, Божим мужем, через якого Бог являв безліч чудес. І я росла та виховувалася в атмосфері чуда, в атмосфері Божої присутності.

— Отже, ти стала віруючою автоматично?
— Я не можу так сказати. Неможливо стати віруючим автоматично. Мене батьки виховували правильно, згідно зі Словом Божим, змалку водили в церкву. Я зростала на свідченнях дідуся і всієї моєї сім’ї. До дідуся приїжджали люди з різними хворобами, одержимі люди. Бог через нього зцілював людей, звільняв від одержимості. Люди щиро наверталися до Бога.

Тобто віра в Бога була для мене чимось природним. І, звичайно, з дитинства я вважала себе хорошою дівчинкою, більш-менш слухняною. Та одного разу почула чудову фразу, яка перевернула весь мій світ: «У Бога немає внуків. У Нього є лише діти». І те, що мої батьки віруючі, те, що в мене такий великий дідусь, нічого мені не дає. Мені потрібні особисті стосунки з Богом, потрібна особиста зустріч з Ним. Мені потрібна моя особиста віра. І одного разу в нашій церкві було велике зібрання, приїхав відомий проповідник. Під час проповіді я раптом усвідомила, що я грішна людина. Тоді мені було десь 13 років. У той день дуже багато людей вийшло до покаяння. І я також вийшла наперед, сповідуючи свої гріхи перед Богом. Відтоді я стала все в церкві сприймати по-іншому.

У 13 років Бог хрестив мене Духом Святим через молитву дідуся з покладанням його рук. Саме він запалив у мені це прагнення, запитавши мене одного разу, чи я хрещена Святим Духом. Коли я відповіла, що ні, то він сказав: «Просто ти не прагнеш цього». У ту мить я навіть не зрозуміла, про що він каже, але в якусь мить відчула цю спрагу і те, що дуже сильно цього хочу. І Бог дав мені цей чудовий дар.

— Коли ти прийшла до Бога з покаянням, ти не пила, не курила, не вживала наркотиків, не сиділа у в’язниці? Що змусило тебе каятися перед Богом?
— Яка різниця, за що не потрапити на небо: за маленьку неправду та непокору чи за вбивство? І коли в Писанні сказано: «Той більше любить, кому більше прощено», то це стосується не величини гріха й рівня його усвідомлення у серці, а того, чи почуваєш ти себе грішником та недостойним Божої святості. І коли ти це усвідомлюєш, то починаєш дуже любити Бога.

— Що змінилося у твоєму житті після покаяння?
— Змінилося моє розуміння Бога та Церкви. Раніше мене турбувало те, що батьки мене покарають або ж прийде покарання від Бога, тобто що за гріхи ми потрапимо в пекло. А після того моє розуміння змінилося: я не хотіла робити зла, щоб не засмучувати Бога.

— А чи були у твоєму житті спокуси?
— Безумовно. Дуже часто я ставила своїй мамі запитання: «А чому іншим можна, а мені — ні?» Я не раз ловила себе на думці, що мені хочеться того, що вважається забороненим. Диявол завжди знаходив, чим спокушувати. Але мамі давав Бог мудрості відповідати: «Я за інших людей не відповідаю. Бог подарував мені тебе, твоїх братів і сестер. І я повинна повернути тебе Богові».

— Наскільки я зрозумів, то у твоєму житті не було такого моменту, коли ти б не хотіла бути з Богом.
— Напевно, так. Скільки себе пам’ятаю, мене завжди приваблювали уривки з Писання про те, що треба віддати Господу дорогу свою, що воля Божа для нас на добро, що Його план для нашого життя завжди кращий, ніж наші плани. І я завжди просила в Бога, щоб у моєму житті звершилася Його воля. Ми можемо самі собі багато чого напланувати, нафантазувати й вважати, що так було б чудово. Але Бог може мати щодо нас зовсім інші плани. І мені хотілося бути в Його волі.

— Твоє життя йшло своїм порядком. Ти пізнала Бога. Виявила в собі дар славити Його співом. Співала в групі, і це тобі дуже подобалося. Потім ти зустріла хлопця, який згодом став твоїм чоловіком. Ви разом почали служити Богові, бо ти просила Бога, щоб Він дав тобі такого чоловіка, який би разом з тобою міг славити Господа.
— Це було саме так.

— Тобто Бог робив для тебе все, що ти просила у Нього? Ти не відчувала себе якоюсь особливою, улюбленицею Бога.
— Напевно, що ні. Я розуміла, що у моєму житті велике значення мають молитви моїх батьків та дідуся, їхнє благословення, їхнє заступництво за нас перед Богом. Тому я розуміла, що це не я така класна, що в мене все добре. Я розуміла, що це Божа милість над нашим домом.

— Та не все так просто складалося у твоєму житті, чи не так?
— Так. Раніше, ще навіть до заміжжя, коли я дивилася на сім’ї, у яких немає дітей, це дуже сильно зачіпало мене. Мені здавалося, що я б такого не винесла, якби, не дай Бог, це трапилося зі мною. Завжди в церкві казали про те, що діти  — це благословення Боже. У нас в сім’ї було семеро дітей, тому і я хотіла мати щонайменше чотирьох, щоб вони співали квартетом.

— Я розумію, що тобі важко про це говорити, але я буду говорити з тобою відверто. Ви з чоловіком посвячені Богові, робите немалу справу в Його Царстві. Але дітей у вас немає. Що ти відчувала тоді, коли молилася про це, але відповіді не було?
— Цей був дуже складний період, період нерозуміння, навіть своєрідної істерики. Я часто плакала перед Богом на плечі у чоловіка, якому, як я розуміла, також було дуже важко. У мене було відчуття, що Бог мене не чує, забув про мене. Або ж що я Йому чимсь не догодила.

— Як ти вже сказала, ти виросла в атмосфері чудес. І от раптом стається так, що у твоє життя це чудо не приходить. У тебе була образа на Бога?
— Напевно, десь глибоко була, але я в цьому собі не зізнавалася. Це була навіть і не образа, бо нам з дитинства прищеплювали страх Божий і вчили тому, що воля Божа не підпадає під наші заперечення. Але я почувалася недостойною, вважала, що десь дуже провинилася перед Богом, хоча сама не могла зрозуміти, у чому саме. Період мовчання Бога — це було неймовірне випробування для мене.

— Я проходив подібні моменти мовчання Бога у своєму житті. Ці моменти були в житті багатьох святих Божих. І в той час найголовніше навіть не отримати відповідь на своє прохання. А просто отримати слово від Бога. Чи було таке у твоєму житті?
— Не раз, розгортаючи Писання, я очима натрапляла на тексти, які промовляли до мене. Але я казала: «Та ні, це я просто так натрапила, випадково. Я знаю цей текст, він мені подобається, він мене підбадьорює». Але потім Бог повторював ці слова через проповіді, через інших людей, які навіть не підозрювали, що через них Бог промовляє до мене, через пророцтва. У ті моменти, коли мені було дуже важко всередині, я, здавалося, випадково потрапляла в ті обставини, у яких Бог промовляв у моє серце, що якщо я Йому довірилася, то не повинна сумніватися, що в Нього все для мене є.

Правда, не раз бувало таке, що отримавши слово, я чекала миттєвого результату. Але минали день за днем і рік за роком — а відповіді немає. І тоді приходить думка: «А може, мені видалося?» І коли приходили такі думки, Господь знову різними способами підтримував мене.

Коли я дивилася на життя дідуся, який був людиною віри, хотіла сама бути такою, як він. Але ніколи не думала, що для цього доведеться пройти через такі випробування. Я не раз молилася до Бога, щоб Він допоміг мені бути світлом для світу. І вважала, що коли я докладатиму до цього всі старання, Він благословлятиме мене у всьому, так що люди скажуть: «Так, з нею справді Бог!» Але потім я зрозуміла, що більше слави Божої в тому, коли ми проходимо скорботи й залишаємося вірними Богу.

— Мовчання Бога завжди напряму пов’язане з вірою і з очікуванням. Скажи, ти не стомилася чекати?
— По-різному буває. Я раніше думала, що принести Богу жертву хвали означає славити Його і дякувати за все. Але жертва хвали — це коли ти дякуєш Богові за те, чого в тебе ще немає.

— Ти ніколи не думала про те, що якби дідусь був живим, то він би помолився за тебе — і все було б чудово?
— Спочатку думала. Але потім зрозуміла, що це не залежить від помазаників чи великих служителів. Хоча багато кому Бог відповідає саме таким чином. Але я зрозуміла: якщо в Бога для мене такий шлях, то я повинна його пройти.

— У вас не було думки взяти дитину з притулку?
— Була. Але я вірю, що це повинне виходити глибоко з серця, а не з розуму. Ми повинні відчути, що це від Господа. Але на цей момент для мене це означало б, напевно, все ж таки здатися, відступити і ніби сказати Богові: «Господи, якщо Ти не даєш так, то я піду по-своєму, бо хочу стати мамою, реалізувати свій материнський інстинкт». Хоча насправді я дуже поважаю людей, які беруть дітей у свої сім’ї.

— Що б ти побажала людям, які перебувають у тому періоді, коли Бог мовчить
— Не зациклюйтеся на своїх проблемах, на тому, що у вас є і чого немає, що вам Бог дав чи не дав. Полюбіть Його всім серцем і служіть Йому, і це допоможе вам пройти через усе. Одна жінка, з якою я спілкувалася на одному з сімейних семінарів (у неї була схожа зі мною проблема) розповіла, що коли вона підійшла зі своєю проблемою до пастора, щоб він помолився за неї, той відповів їй (і ці слова дуже підбадьорили мене): «А чому б тобі не сказати Богові, що тобі потрібен лише Він? Ти можеш сказати, що тобі не потрібні діти, якщо в тебе є Він». Це переломний момент — оцінити, що тобі найважливіше в житті. Бо ж насправді не важливо, що у нас тут, на землі, є чи немає. Найважливіша — Його присутність у житті, Його рука над нами. І навіть якщо Він чогось і не дасть, а, можливо, з часом і дасть, просто прийми це як благословення і в цьому всьому знайди Його, прослав Його і служи Господу. Тому що лише Він знає, як для тебе найкраще.

Розмовляв Рустам Фатуллаєв

За телепередачею "Испытанные огнем"

Дивитися відео

 


     


Телепередача
дивіться щосуботи
о 18.30,
повтор
у понеділок о 8.00
на "Новій Волині"

Архів


Радіопередача
слухайте щонеділі
о 20.10
на Волинському
обласному радіо

Архів