Сій слово — і живи з любов’ю

«А з Іссахарових синів, що мали розуміння часу, щоб знати, що (і коли) буде робити Ізраїль, їх голів було двісті, а всі їхні брати робили за їхнім наказом» (1 Хр. 12:32).

Цей вірш на фоні нинішніх подій нещодавно якось по-особливому прозвучав у моєму серці. Тому я хочу поділитися з вами трьома думками, які відкрилися мені з цього тексту.

Період, про який ідеться в ньому, непростий: Саула вбито, багато людей в паніці розбіглося, не знаючи, що далі робити. Давид тоді перебував у Хевроні. І люди вирішили, що треба йти до нього, щоб він об’єднав народ. Хтось казав йому: «Нарешті, здійснилися слова Самуїла — ти маєш бути царем». Серед цих людей були сини Іссахарові, і ось як їх характеризує Писання: вони мали розуміння часу — знали, що й коли робити; їх була група з двісті чоловік; і брати їхні робили те, що вони їм скажуть.

Отже, три основні думки.

Мудрі люди — це ті люди, які мають розуміння часу.

Богові дуже потрібні люди, які відкриють свої серця, і Він скаже їм, що потрібно робити. Мудрі люди шукають Божого голосу, і, як каже Еклезіаст, «серце ж мудрого знає час і право» (Екл. 8:5). Тобто мудрі люди знають, коли робити, що робити та як робити. Нинішня обстановка в нашій країні й узагалі все, що відбувається в нашому житті, має бути відкрите для мудрих Божих рабів. «Єреміє, що ти бачиш? — запитав Бог, а потім підтвердив: — Ти правильно бачиш».

Що бачимо сьогодні ми? Бачимо неозорі поля чи безлад в країні, з якої слід чимдуж втікати? А може, бачимо ниву, придатну для посіву, готову прийняти й проростити посіяне нами? Звертаючись до того ж Єремії, Бог сказав: «І відає бусел у повітрі умовлений час свій, а горлиця й ластівка та журавель стережуть час прильоту свого, а народ Мій не знає Господнього права!» (Єр. 8:7). Маленька пташечка має здатність розуміти час, а людина — вінець Божого творіння, на жаль, часто втрачає цю здатність чи не набуває її. Саме тому Ісус плакав за Єрусалимом, кажучи: «О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! …Бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх...» (Лк. 19:42,44). Бог промовляв, а Його не чули, посилав своїх пророків, а їх каменували. Прикро Господу, коли люди не розуміють часу.

Але мудрі люди знають сприятливий час. Їм Бог відкриває його, якщо вони відкривають серця Ісусу. Бог завжди каже нам, у який час ми живемо й що нам потрібно робити. Сьогодні, як ніколи, Бог відкриває нам це через Священне Писання, через Дух Святий. Відповідає нам тоді, коли ми щиро запитуємо: «Боже, а що нам робити?»

У Посланні до римлян ми читаємо: «І це тому, що знаєте час, що пора нам уже пробудитись від сну. Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували» (Рим. 13:11). Мудрі й нерозумні діви були разом. Вони всі спали, коли Наречений забарився. Але, почувши голос Нареченого, прокинулися. У чому була різниця? Чекали і ті, й інші. Усі мали світильники. Але частина з них знала час і потурбувалася про те, щоб зробити запаси. Тому вони спокійно поправили свої світильники, щоб далі горіли. Немудрі ж стали метушитися, шукати, але було вже пізно.

Ми повинні шукати Божого Царства, але не тоді, коли Христос вже прийде. Тоді буде пізно. Мудрі повинні робити це завчасно. Тому в нинішній час ми повинні передусім пробудитися. Бог нині будить тих, хто заснув. Тепер не час спати, не час дрімати. Бог каже, що час діяти! Апостол Павло каже: «Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного! …Тож любов — виконання Закону» (Рим. 13:8,10).

Ми повинні любити. І робити це треба тому, що беззаконня збільшується. Ми живемо в останній час, коли любов багатьох охолоне. Але це не має стосуватися Церкви й Божих служителів. Бо нас, тих, хто йде з Богом, Він запитує, як колись Симона Петра: «Чи ти любиш Мене більше, як інші?» — «Так!»  — «То паси Моїх овець».

У Церкви, у Нареченої Христа, любов горить. І вона чекає Нареченого, бо не знає, коли Він прийде. Може, й сьогодні. Тому Божі служителі нині працюють, бо вони люблять людей. Любов — це основа християнства. Ми повинні любити Бога, любити своїх по вірі, любити своїх ближніх, дружин та чоловіків, батьків та дітей, сусідів. І робити це попри те, що довкола панує так багато ненависті. І саме ця любов спонукує не спати, а працювати — йти до людей і свідчити їм про Господа. Не можна спасти людей, якщо їх не любити. Господь хоче, щоб ми любили, тоді нам буде шкода тих, хто валяється в болоті гріха, хто відкинений на узбіччя. Тоді ми підійдемо до них, щоб перев’язати рани, щоб потурбуватися про них.
І нині Господь закликає: «Я хочу, щоб Моя Церква любила! Щоб її любов не охолонула». Хороша, правильна Ефеська церква, яка робила багато праці, залишила першу любов — і Бог докорив їй. Тому нам треба також повернутися до першої любові, пробудитися — і любити.

Ісус каже: «Заповідь нову вам даю — любіть один одного!» Чому ця заповідь нова? Тому що любов у нашому серці повинна постійно оновлюватися. Ми з новими силами, новим натхненням, почерпнутим у Господа, повинні нести цю любов у світ. І з цього дізнаються, що ми діти Божі, якщо митимемо любов між собою.

Отже, що ми повинні сьогодні робити? Передусім горіти любов’ю. І якщо ми втратили цю любов, то просімо в Бога: «Поверни мені першу любов. Я хочу любити!»

Нагадаю ще один уривок із Писання, який стосується першої думки: «Сійте собі на справедливість, за милістю жніть, оріте собі переліг, бо час навернутись до Господа, ще поки Він прийде і правду лине вам дощем» (Ос. 10:12).

Мудрий знає час. І знає, що нині пора навернутися до Господа. Тому я, перефразовуючи цей уривок, хочу закликати всіх: сійте, жніть! Оріть перелоги! Сьогодні дуже багато таких місць, де потрібно сіяти. Є такі місця, де вже збираємо снопи й радіємо та дякуємо Богові за час жнив. І після жнив ми не повинні заспокоїтися. Ми повинні сіяти знову. Бог відкриває нові поля. Навіть кордони відкриває перед нами. Ми живемо недалеко від Польщі — і ті, хто має відповідний документ, можуть навіть без візи відвідувати ближні райони цієї країни. І місцеві церкви запрошують нас приїжджати до них і допомогти їм у проповіді Євангелії. Так Бог відкриває нам нові поля.

Начальник міліції на одній із нарад каже мені: «Ви робите добру справу, працюючи в тюрмах (ми здійснюємо також і реабілітацію тих, хто звільнився з ув’язнення), але чому ви так мало працюєте в школах, дитсадках, щоб запобігти злочинності. Йдіть також і туди».

Та чи бачимо ми цей час відчинених дверей?!

Коли в нашу країну ввірвалося воєнне лихоліття — і в наше місто стали приходити перші гроби, воєнком сказав: «Я не знаю, як утішити тих згорьованих матерів…Як утішити ту вдову? Може, ви маєте якесь слово для них? Скажіть!» І ми пішли в кожну сім’ю, у якій хтось загинув чи поранений, чи в полоні. Стали відвідувати їх, подарували Євангелію, утішили, помолилися за них. І це знайшло відгук в людських серцях.
Для нас це були нові поля, але Бог сказав нам: «Ідіть та сійте!» Час сіяти, час працювати на Божій ниві. Час шукати Божого Царства.

Бог посилає Йону в Ніневію, яка гине у своєму беззаконні. Але він робить своє — вирушає в Таршіш. Куди нині йдемо ми? Чи готові ми працювати для Бога і робити те, що Він нам велить? Бог показує нам ці ниви. Ми повинні мати серце священика, сповнене знання та відкриття від Бога щодо того, що треба робити, коли і як.

Хай же Господь допоможе нам бути чутливими до Його голосу! І не просто прийняти це слово для себе, а й передати іншим, які готові йти за нами й робити те, що ми скажемо. Ми повинні нести разом Добру новину для цього світу. Бог дав Україні сприятливу пору для проповіді. Тому не час сидіти — час сіяти, жати й розорювати нові ниви!

Друга думка — їх було двісті чоловік-голів. У Бога є певне число тих людей, яких він ставить на чолі народу. І кожен, хто має відповідальне служіння, поставлений на нього Богом. Господь доручає цю працю і знає кожного особисто. Бог знає, коли ми знеможені. Знає, коли, як Іллі, дати хлібець чи глечик води, якщо попереду дорога. Знає тих, хто просить смерті, і каже до них: «Перед тобою ще служіння, ще дорога, яку ти повинен пройти!» І коли ми розчаровуємося, гадаючи, що залишилися одні, Він каже: «Ні, у мене ще є сім тисяч…» Бог знає число тих, яких вибрав. Тому цінуймо тим, що Бог нас вибрав і довірив нам важливе служіння. Будьмо гідними покликання. І виконаймо те, що хоче від нас Бог.

І остання думка: «брати їхні робили за їхнім наказом». Тут розкриваються взаємовідносини лідерів та тих, хто йде за ними. Як добре, коли люди в церкві довіряють пастору, слухають його і йдуть за ним. Добре, коли підтримують його руки. Але дуже важко, коли виникає непорозуміння.

Так само й молодші служителі повинні коритися старшим. Бо Бог теж дає їм бачення того, як вести Церкву. Ми маємо бачення, як організувати працю в своєму регіоні, а старші брати, які відповідальні за роботу Союзу церков, мають бачення, як організувати цю працю в межах усієї країни. І ми повинні бути в послуху, підтримувати їх.

Хай дасть же нам Бог мати цей послух. Хай дасть вміння підтримувати руки старших і бути людьми мудрими, які вміють чути Божий голос і мають розуміння часу.

Володимир ГРИЦАК,

пастор, м. Нововолинськ

     


Телепередача
дивіться щосуботи
о 18.30,
повтор
у понеділок о 8.00
на "Новій Волині"

Архів


Радіопередача
слухайте щонеділі
о 20.10
на Волинському
обласному радіо

Архів