Волинські церкви для Сходу України

24 січня на обласній звітній конференції служителів Церкви ХВЄ єпископ Михайло Близнюк закликав і далі підтримати східні області України, що потерпають від бойових дій. Християни Волині жваво відгукнулися і вже через декілька днів стали відправлятися заповнені продуктами фури й вантажні автобуси.

Перша партія продуктів поїхала на Красноармійськ, друга — на Сєверодонецьк, третя — на Слов'янськ. Четверту машину, яку надало Управління сільського господарства Волинської області, спрямували в Маріуполь. П'ята машина завезла продукти до Краматорська, шоста і восьма — знову до Слов'янська, сьома — до Красноармійська.

Леонід Борщ (завідувач відділу милосердя ЦХВЄ Волині)із Володимиром Гальчиком (відділ милосердя місії «Голос надії») супроводжували другий по рахунку вантаж: «Виїхали ми 28 січня, в середу ввечері, — каже Леонід Володимирович. — Проїхали всього близько 15 блокпостів. На п'яти із них — роздавали військовослужбовцям продукти й християнську літературу, свідчили про Ісуса Христа. У четвер ввечері прибули до Слов'янська, у якому переночували. Вранці поїхали далі на Сєверодонецьк. Це ще близько 90 км. Дорога дуже важка, наприклад, був зруйнований міст, довелося переправлятися понтонним мостом, що завдало немало переживань. Десь о 16:00 прибули до Сєверодонецька. Нас зустріла місцева церква, розвантажилися…

Ми бачили там потребуючих людей, яким і адресована гуманітарна допомога. Брати розфасовують продукти по пакетах, розвозять по тих територіях, які найбільше постраждали від боїв. Там люди часто живуть без води, електроенергії, змушені ховатися по підвалах. Особливо звертають увагу на багатодітні сім'ї, вдів і т. д. Також допомагають військовим. Люди щиро дякували, ця допомога була дуже вчасною.
Поверталися ми через Лисичанськ, Артемівськ. Ночували в Артемівську, навіть на 9-му поверсі шибки дрижали від вибухів.

Обставини там дуже гнітючі. Взагалі поїздка була хвилюючою. Але Бог все благословив і влаштував. Ми переконалися: коли церква молиться, Божа охорона відчувається. Тому дякую всім, хто молився за нас. І, звичайно, усім церквам, які так щиро й дбайливо зібрали ці продукти для жителів Донбасу».
Микола Климчук, пастор церкви с. Лище, особисто курирує доставку гуманітарних вантажів із Волині. Надає власний транспорт. Ось так він розповів про свою 9-ту поїздку на Донбас: «То страшна була поїздка — між танками й обстрілами… Возили допомогу в Слов'янськ, тільки меншою машиною (продукти й одяг). Потім повезли хліб у Дебальцеве. За Попасною зупинилися на блокпості, дали хлопцям трохи їжі, одежі. Раптом повз нас промчали танки, обліплені людьми, ніби мухами, на Дебальцеве. Ну, ми — за ними, обігнали — і далі…

Так от, заїхали ми в Дебальцеве. А ще нам подзвонили з Вуглегірська, що там потрібно забрати біженців. Військові кажуть: там бої, туди не можна. Але все ж пропустили. Проїхали кілька кілометрів — стоять танки в бойовій готовності, автоматники, кулеметники… Ми — між ними. А дорога обстрілюється, усе в ямах… Постійна канонада вибухів, дрижання землі. Просто відчуваєш жах війни, ото їдеш — аж моторошно! У нас три буси було: крім мене, ще Саша і Гена — волонтери зі Слов'янська. Ми були хорошою мішенню… У Вуглегірську на блокпосту нас далі не пустили. До Саші в бус сіли військові й поїхали в саме місто, щоб забрати сім'ю з дітками. Але там була така стрілянина, що зробити цього не вдалося. Їм прострелили колесо, на диску ледве виїхали звідти…

Потім ми ще завезли в Алчевськ у госпіталь контужених, допомагали поранених транспортувати. То це було в четвер. А в п'ятницю завезли хліба в Красноармійськ, Красногорівку, Курахове… Та й повернулися додому».

Диякони церкви «Сіон» міста Луцька Ігор Шалайко та Микола Кушин також здійснили дві поїздки в Красноармійськ. З ними були інші християни церкви та служителі з інших церков, зокрема пастор із Острожця Іван Юсенко, Віктор Литовченко, Ігор Присяжнюк, який надав свій транспорт. «Сергій Лещук, який є членом нашої церкви, також послужив своїм бусом, — розповідає Микола Кушин, — і ми мали можливість доправити вантаж до людей, які потребують цього. Активну участь в підготовці до цієї поїздки взяли церкви з Острожця, Гораймівки та Борбина. Становище людей, з якими ми зустрічалися на сході, просто вражає. Коли лише чуєш про це, то якось по-іншому сприймаєш, а як бачиш на власні очі, то серце кров'ю обливається. Але приємно дивує те, що біженці з зони бойових дій, які живуть в Красноармійську, часто просто в жахливих умовах, не стали злими та жадібними. Вони не нагрібають продуктів про запас, а також діляться з іншими тим, що мають самі. А мають вони, повірте, не так вже й багато.

У ході другої поїздки ми відвідали Авдіївку (це зона бойових дій). Люди, з якими там зустрічалися, дивилися на нас, як на пришельців із космосу, бо їх вже давно ніхто не відвідує. Тільки солдати, які несуть там службу, діляться продуктами та ліками з мирним населенням. Коли ми розвантажували картоплю, довкола час від часу свистіли снаряди. У нас усе всередині тремтіло. А люди казали: «Давайте ви допоможете нам розділити все це, поки ще тихо». Те, що видавалося нам страшним, люди сприймали як буденне. Навіть не можу уявити, що вони переживають тоді, коли «не тихо».

Під час відвідування госпіталю Красноармійська, лікарі нам сказали, що мають потребу в капеланах. Там є молитовна кімната, але немає служителя. А потреба в ньому велика, бо бувають дні, коли в установу потрапляє навіть 50 поранених, які потребують духовної підтримки. Ми роздавали пораненим бійцям разом з іншим і дитячі малюнки. І, що дивно, через декілька днів нам зателефонували з госпіталю й передусім подякували саме за ці малюнки. Тобто людей цікавить не лише щось матеріальне, а насамперед увага, турбота та душевне тепло.

Тепер ми готуємо наступний вантаж. Люди з наших церков і не лише з наших активно відгукуються на це. От буквально вчора забирали вантаж з Кортелісів та ДомановогоРатнівського району. Місіонери «Голосу надії», які служать там, налагодили стосунки з місцевими волонтерами, що оголосили збір продуктів. І одним зі складів для збору продуктів стала бібліотека православної церкви. Це горе об'єднало всіх нас».
Усі волонтери, служителі передають щиру подяку церквам Волинської області. Зокрема, нам вдалося поспілкуватися із єпископом Олексієм Демидовичем, пастором церкви «Добраявесть» м. Слов'янська. «Ісус сказав, хто піде за Ним, у того буде багато братів і сестер. Це правда! — каже Олексій Олексійович. — Першими, хто прийшов нам на допомогу, були брати й сестри із Західної України. Показали, що вони ніяка не хунта, а справжні брати! Перші десять днів усе, чим ми займалися, — суто розвозили доставлені продукти. Роздаючи людям, ми казали: «Ось це допомога від тих, кого ви називаєте бандерівцями…» Тому ми дуже вдячні вам усім — знайомим і незнайомим. Ви справжні брати. Ви допомогли нам вижити. Для нас ваша підтримка — життєво необхідна!»

«Дякуємо жителям Волині за чергову надіслану допомогу, — каже Геннадій (волонтер церкви «Добраявесть»). — Дякуємо і за ці продукти, і за пожертвувані фінанси, на які ми можемо придбати хліб. Переселенці сьогодні опинилися в дуже важких умовах. Майже всі вони залишилися без оселі, одягу й будь-яких засобів для існування. Багато з них зі слізьми на очах приймають вашу підтримку. Вони навіть не уявляли, що про них хтось може так попіклуватися, що вони взагалі комусь потрібні. Вірю, що ви матимете велику винагороду від Господа!»

Служителі Слов'янської церкви багато служать біженцям, часто, ризикуючи життям, вивозять людей із небезпечних територій. Місто виділило шість вагонів для проживання тих, кого евакуювали із зони бойових дій. Зі слів волонтерів, тут понад 150 чоловік. Годують їх у великому наметі, що обігрівається буржуйкою, три рази на день. Їжу готують волонтери церкви.

Спілкуємося з біженцями, запитуємо про життя. У відповідь — переважно схвальні відгуки. Обличчя однаково стомлені. А от емоції в очах — дуже різні: від ніяковості й розгубленості до настороженості й озлобленості. Важко повірити, що люди, деякі з яких тепер мало чим відрізняються від безпритульних, ще недавно мали власну оселю, роботу, повноцінне життя…

Справа милосердя волинських євангельських християн не зупинилася. Відправляються все нові й нові автомобілі, завантажені продуктами. Як зазначив єпископ Олексій Демидович: «З початком бойових дій роль церкви значно розширилася. На неї лягла відповідальність не просто проповідувати Христа, а являти Христа — через справи милосердя. Церква стала своєрідним штабом МНС, який отримує і розподіляє гуманітарні вантажі, куди щодня приходять люди, аби отримати одяг, продукти.

Мені подобається, що церква не зосереджується лише на духовних потребах, а й практично допомагає. Тому життя в ній бурлить. Праця напружена. Цікаво, що деякі люди, які в мирний час сиділи на лавочках, — сьогодні на передовій.

Я радий, що церква є відповіддю на потреби людей. І що навіть адміністрація міста, благодійні фонди бажають співпрацювати з церквою. Бо довіряють.

Я вірю, що ці випробування стануть сходинкою для розквіту нашої нації, подібно до того, як кожна нова проблема в житті Йосипа наближала його до високого звання!»

Ольга МІЦЕВСЬКА, Дмитро ДОВБУШ